Пошук




uaportal.com

Краще жувати, ніж... говорити про зарплату!
або "Навіщо говорити про зарплату, коли варто говорити про революцію?!"

Я поставив над собою нелюдський експеримент: відбув на містичному провінційному заводі у похмурих цехах 2 роки. Отримував з 2000-го по 2002-й рік гривень 300 як молодий спеціаліст після універу. Ті, що працювали 15 років, віддавши заводу всі “квіти власної сєлєзьонкі”, отримували набагато більше. Приблизно гривень 350.

Отже, більше не витримав. Можливо, саме слабкі люди тікають, “шукаючи кращої долі”, а сильні ідуть “в пустелю”, в монастир, в повне заперечення чи ось на такі заводи. Бо саме звідти почнеться…

… Я бачив їх і їхні очі. Хлопці на третій зміні грали в нарди і “забивали болт”: “дозволяли” протікання охолоджуючої рідини на прилади 1980-1986 рр. випуску, в електрошкафи потрапляла металева стружка, а з електронних плат, які ремонтувала наша лабораторія, час від часу “відлітали” з’єднувальні кабелі. Поки ремгрупа щось там з’ясовувала, можна було присвятити час “созерцанію божественних откровєній”… Ми їх не засуджували. Правда, лаяли про себе ненормативними словами тих “бєспрєдєльщіков”, які викусували конденсатори з плат і здавали їх за пристойні гроші…

… Іноді прибігав божевільний рухівець, роздавав робітникам свою макулатуру, розказував, який гарний Ющенко. Якщо говорити цинічно, то “продовжуйте, хлопці, вірити в “партію” і всіх націонал-демократів, за яких я вас загітував у 1990-му році. Ми ж не зрадили Ваших сподівань, терпіть і буде ще краще”. До речі, мені його було сильно шкода, бо він був блискучим фахівцем, а завод з нього висмоктав всі сили, начальство піддавало його репресіям за політику (“партія” не сильно втручалася), кинувши у найбрудніший цех з мізерною зарплатою і складною щоденною роботою. Принесена ним макулатура використовувалась за призначенням: в неї загорталося залізяччя і виносилося за прохідну. Правда, щастило не всім, бо на виході стояли цербери з металошукачами. Тому ті, у кого все написано на обличчі, не бралися за це діло. До речі, мій знайомий “рухівець” так і залишився фанатом-маргіналом, так само як відомий у нашому регіоні комсомолець залишається незмінним ватажком місцевого осередку УНП.

… Відчувалося, що між робітниками і баригами з Пентагону (так називали наш адмінкорпус) існувала негласна домовленість: ви нам не заважаєте обертати те, що ніколи в очі не бачили, а ми вам не заважаємо вчасно ходити на роботу. До речі, бариги були чесними: зарплату затримували рівно на місяць, не більше. Я спочатку не “в’їхав в тему”: намагався вносити якісь там рацпропозиції, ремонтувати електронні прилади які не підлягали відновленню і взагалі совати свого носа, обурювався зарплатою. Але який сенс обурюватися, якщо ти один ненормальний серед тих, хто спокійно отримує 300-350 грн.? І взагалі, який сенс боротися за зарплату 400 грн. а все своє життя покласти за 1000 грн. на місяць? Це що, справді так важливо? Напевно є більш важливі у Світі речі, про які всі мовчать. Мені вірили, вважали ідеалістом, коли читали мої вірші і неполіткоректну публіцистику з Інтернет-видання, яке почали ще тоді ліпити. Іноді дивилися підозріло і не вірили, думали, що “за мною хтось стоїть”… Бо все це радикально відрізнялося від друкованої продукції переляканих націонал-демократів. Мною цікавилися солідні дядьки у цивільному, інколи перепадало. Бо як же ж це так можна? Одразу і отак! Я теж обурювався: “Якого біса цей у цивільному припхався на завод до начальника ВОХР, ткнув йому підозріле посвідчення і мене тепер викликають для якоїсь профілактичної бесіди!…”. Отже, мені все-таки вірили і за мною пішли. З заводу. Коли пішов я. Навіть ті, хто працював 15 років…

…Тепер ось Київ, робота більше за бажанням ніж за спеціальністю, зарплата теж більше. Але… не в цьому ж справа, і до чого тут якась робота, коли має йтися про вічне! Тут просто більше грошей, бо люди до більшого звикли, або дуже близько знаходяться ті, хто звик до більшого. Тут дуже близько Банкова і Грушевського. Має ж бути хоч якась ілюзія рівноваги! Тут дуже близько Ющенко, у якого спільні теми з Банковою і з Грушевського. Ні, Віктор Андрыйович - непоганий хлопець в цій системі (але не відносно системи). А непогані хлопці системи завжди працюють на її зміцнення. Коли він стане Президентом, життя пацанів з мого провінційного заводу стане ще більш “бєспросвєтним”: на прохідній їх будуть “шманать” з більшим “прістрастієм”, можливо введуть якісь нові штрафні санкції. Правда, зарплата стане більше аж на 100 гривень, бариги стануть якіснішими і чеснішими, затримуючи цю зарплату лише на півмісяця. А радісний рухівець принесе свою макулатуру, у якій написано, що Ющенко – класний хлопець, бо виконав те що обіцяв. Та пацани мудро мовчатимуть. Але згодом візьмуть своє. Те, до чого ще не звикли. Ось тоді я повернуся на завод в свою лабораторію.

Олег Головатенко

Обговорити >>>