Що ми за люди?

"Народи! Намагайтесь насамперед мати добрі звичаї, ніж закони: звичаї суть найперших законів".
Піфагор.
"Я впевнений, що жоден народ у світі не обдарований будь-якою здібністью перважно перед іншими…"
Лесінг.

Ювілеї котяться немов хвилі по річці з назвою Історія. Нещодавно всі ми святкувало десять років незалежності України. В сучасній історії не такий вже й малий відтинок часу. Згадаймо перетворення, які відбулися за десять років в багатьох країнах після Другої Світової війни… "Маємо те, що маємо", - якось мовив у своє виправдання колишній секретар ЦК КПУ, він же перший президент незалежної України Леонід Кравчук. Про те, що "маємо" всім добре відомо. Тому не варто зупинятися на констатації реалій сьогодення. А що буде завтра? Футуристичне прогнозування - невдячна річ. Он скільки пророцтв було щодо кінця світу, а людство все ще існує. Відомий історик Василь Ключевський стверджував (і не тільки він), що ключі від майбутнього лежать у минулому. Спробуємо зазирнути у день вчорашній. Бачимо, що історична доля України взагалом трагічна. Дуже рідко на її небосхилі сяяло сонечко. Чому?

Залишимо поза увагою астральні сили, які буцімто впливають на наше життя - буття. Діалектичний матеріалізм пояснював історичний процес розвитком продуктивних сил на тлі суспільних відносин. В цьому є частка істини, і не більше. Тільки що за суб"єкти беруть участь у тому процессі? Народи чи держави? Наука стверджує: народи є рушійною силою історії. Вчені - генетики виявили, що всі представники людського роду на 99,9% ідентичні за ДНК, що відкидає будь-який базис для расизму. Всі раси біологічно рівні! І все ж, кожен народ живе по своєму. За межами публікації залишається притаманна будь-якій великій группі людей константа поведінки. Йдеться про національні особливості за умови нелінійності історичного процесу. Безумовно, вплив лідерів на перебіг історичних подій важко переоцінити. Але ж будь-якому вождю притаманні риси національної належності. Навіть якщо вони були обтесані навчанням в Гаварді або Кембриджі. Напевно так треба. Інакше в чому тоді сенс існування численної і розмаїтої сім"ї народів і народностей? Так чи інакше, але без усвідомлення національного характеру того чи іншого народу його історія здається якимось хаосом подій викликанних суб"єктивізмом керманичів та економічною жадобою натовпу. Коли він відомий і зрозумілий, то життя етносу (не йдеться про тривалість у часі) уявляється наслідком його психологічного стереотипу. Про фатальні випадковості, які б кардинально змінили долю того чи іншого народу автор не чув. Тлумачення біблейского потопу залишимо теологам. Проблемою глобального потепління на земній кулі поки що переймаються переважно фахівці. Достоменно відомо, що гинули цивілізації, зникали народи в наслідок певних закономірностей. Насамперед, більш розвинута культура поглинала слабкішу.
Хто такі українці? Відомо, що етнос, який себе нарік українцями, склався до XII століття в результаті злиття східнослав"янських племен і половців. Психологічні особливості цих народів й понині присутні в українському менталітеті. А ось галицькі українці сформувалися під впливом німців, угорців, поляків. Тому метр українського кіно Олександр Довженко писав, що Південна і Західна Україна - двоюрідні сестри.
Міфи оточують нас з дня народження, на них побудовані етичні і політичні системи. Міфи спрощують нам життя, роблять його спокійнішим, не переобтяженим пошуками істини. Ой, які українці співучі! Що тоді казати про британців, грузин або навіть американців? Та бувають в історії моменти, коли міфи створюють загрозу соціуму і людині. Іноді таки треба дивитися правді у вічі, відкинувши політкоректність вождів. Хоча б заради того, щоб прийняти правильне рішення як жити далі. Влучно сказано: "У нас погані люди, проте який гарний народ!"
В українській мові існує прислів"я: "Громада - великий чоловік". Таким чином, в соціальному аспекті множина оттотожнюється з одниною. Народ, як і окремий ідивідуум, має свій характер, який можна називати по-різному: національний стереотип, менталітет. У відповідності до свого узагальненого національного характеру кожен народ і вибудовує своє життя. Навіть в такому багатонаціональному конгломераті, як США населення часто-густо групується за національними ознаками. Наприклад, вельми відомий Брайтон-біч, негритянські або іспаномовні квартали - гетто. Нещодавно британським видавництвом Ravette Books Limited була видана серія "ксенофобських путівників" з різних національностей: "Ксенофобський путівник по англійцям" (Xenophobe's Guide to the English), "Ксенофобський путівник по німцям" (Xenophobe's Guide to the Germans), "Ксенофобсский путівник по французам" (Xenophobe's Guide to the French), "Ксенофобський путівник по китайцям" (Xenophobe's Guide to the Chinese), "Ксенофобський путівник по росіянам" (Xenophobe's Guide to the Russians). По американцям його немає тому, що не існує такої нації - є американський народ зі своєю ідеологією. Відсутній путівник по українському стереотипу. Неважко здогадатися чому.
"Що ми за народ такий?", - якось запитував письменник і по сумісництву політик Володимир Яворівський з парламентської трибуни. Відповідали на це запитання у свій час дослідники українського національного характера О. Афанасьєв -Чужбинський, Д.Чижевський, О. Шмідт та інші досить однозначно (читач може сам в цьому пересвідчитися звернувшись до першоджерел). Вичерпно висловив душу українського народу поетичний геній Тараса Шевченка. Досить перечитати поему "І мертвим і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнеє посланіє", комедію "Сон". Актуальні й сьогодні "Вечори на хуторі поблизу Диканьки" Миколи Гоголя. Автору доводилось чимало спілкуватися з представниками української діаспори. Треба відзначити, що психологічно вони не відрізнялися від корінних українців, які живуть на Батьківщині - з одного тіста вилеплені. Може тому українська діаспора пасе задніх в політичному житті будь-якої країни?
Процес формування національного характеру залежить від багатьох факторів і триває сторіччями. І ніхто ще не відповів на запитання: чи можлива його докорінна реконструкція? У своїй праці "Психологія народів і мас" фундатор соціальної психології Гюстав Лебон пише:"Ідеї, які правлять народами,терплять дуже довгу еволюцію. Вони повільно з"являються і водночас дуже повільно зникають". До речі, твердження, що нинішня молодь відрізняється від однолітків, скажімо, 80-х років, не що інше як спроба видавати бажане за дійсне. Так швидко колективна свідомість не змінюється (40 років пророк Мойсей водив свій народ пустелею аби той змінився на краще). А ось роки комуністичного свавілля сильно вдарили по українському генофонду. І все ж, тоталітарна влада менталітет народу змінити не змогла. Вона просто знищувала кращих (пасіонаріїв - читай Л. Гумільова), здатних до самостійного мислення і дій. Сумновідоме "зросійщення" суттєво не вплинуло на український менталітет. Борщ на щі українець не поміняв, хоча й заговорив по-московському. Звідси справедлива формула: який народ - така і влада. Тому політичні і громадські установи, як би вони не називалися, завжди є точним відзеркаленням психічного і інтелектуального стану мас. Таким чином, психологія українця детермінувала українську історію, і навпаки. В цьому причинно- наслідковому зв'язку можна переставляти як завгодно ланки ланцюжка. Тільки від переміни місцями доданків сума не змінюється.
З фундаментальних рис українського характеру я б вирізнив одну, яка на мою думку, найбільше заважає розбудові громадянського суспільства. Це - специфічний український індивідуалізм (залишаю поза увагою такі риси як декоративність, сентиментальність, артистизм та інші). Від енергійного і динамічного американського індивідуалізму український відрізняється своїм неквапливим "хуторянством" ("моя хата з краю"). Ця вада відкидає українця на переферію громадського життя, обмежує політичну ініціативу, знижує ступінь соціального партнерства. Тож можна стверджувати, що український загал в значній мірі змаргалізований. Примушують замислитися рядки полум"яного українського патріота Івана Франка, написані ним на межі двох століть: "Чи маю любити Русь (І.Франко має на увазі Україну - прим. автора) як расу - цю расу отяжалілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту і сили волі, так мало здібну до політичного життя, а таку плідну на перевертнів найрізноріднійшого гатунку? Чи маю любити світлу будучність цієї Русі, для світлості якої не бачу ніяких підстав?". А ось що писав писав у XIX столітті відомий український громадський діяч профессор Володимир Антонович про українську державу Богдана Хмельницького: "Треба мати ясний ідеал, щоб народ зміг осягнути свою мету, інакше сам народ віддасть себе власними силами на поталу ворогам. Раз культура не приготувала народу до того, щоб жити самостійно, він нічого не зможе зробити". В історії людства є приклади, коли нація, втративши енергію, інтелект, волю пертворювалась, якщо висловитися сучасно, в юрбу бомжів. Філософ-вигнанець Іван Ільїн стверджував, що не кожен народ здатний до демократичного самоврядування. Люмпенізований виборець не може усвідомити свою переспективу і віддасть голос за будь-яку "халяву" політичному пройдисвіту.
Яка суперідея гуртує зараз народ України? "Соборна Україна" - залишилася на рівні гасел. Арійська метацивілізація - скидається на маячіння модернового інтелігента. Як відомо, природа не терпить порожнечі, і якась ідеологія таки оволодіє масами. Але ідеології минають, а риштування менталітету залишаються.

Віталій МОСКАЛЕНКО.
Ліга професійних журналістів Херсона (ЛПЖХ)

RВід редактора "Високого Валу":

Хочеться подякувати автору за думки, з якими можна сперечатися або погоджуватися. Опублікована стаття дуже перегукується з вже розміщеним матеріалом "Тарас Шевченко як уособлення революції: 9 березня - ювілей Кобзаря і річниця відомих подій. Як це було у Чернігові і звідки взявся "Високий Вал"?"

Як на мене, то в обох статтях є спільна думка про аморфність суспільства, закони, що мають бути відображенням добрих традицій і відсутність нормальних реакцій цього самого суспільства на подразнення (неперевершена млявість).

Запрошуємо до дискусії:

vysoki_val@ukr.net

liga@public.kherson.ua