Навесні і "Корч" розквітає

Колишній провідник УНА-УНСО повертається на чолі войовничого "Братства"

Непомітно для стороннього ока в Києві відбувся установчий з'їзд Всеукраїнської по літичної партії "Братство". Прийнято політичну програму, статут, обрано керівні органи. Генеральним секретарем одностайно обрано відомого політика, до початку минулого року - провідника й ідеолога УНА-УНСО, а відтоді - просто літератора Дмитра Корчинського.
Основна мета партії цілком відповідна постаті лідера. Це прихід до влади (конституційним шляхом), встановлення "нового світового порядку" у євразійському просторі, остаточне вирішення "російського питання", "психологічна та політична мобілізація українського суспільства напередодні конфлікту з НАТО". Не більше не менше, УНА-УНСО повертається в новій "реінкарнації"? Можливо, читач зробить висновок із "програмної" статті генсека "Братства", котра прийшла в редакцію "УМ" поштою - у традиційному для "Корча" безкоштовному конверті зі штемпелем "лист військовослужбовця строкової служби".

"Русские, любите Киев, мать вашу"

Уявлення та образи в суспільній свідомості виникають спонтанно. Ці дивні, часто нічим не викликані і завжди неадекватні уявлення формують, до чого вони відносяться. - власний предмет. Об'єкт формується власними образами.
Можна змінити не тільки вираз обличчя. а й антропологію лицевої частини черепа в наступному поколінні, якщо подарувати дзеркало троглодитам.
У стосунках з суспільним дзеркалом активним чинником також виступає відображення.
Напружтесь і уявіть себе маленьким єврейським хлопчиком. Ви ще не встигли зробити чогось особливо гидкого, ви пілікаєте на скрипці і дивитесь на світ своїми темними, широко відкритими очима. Проте всі навкруги від самого вашого народження вбачають у вас втілення світового зла, елемент тривалої змови, щось підступне і огидне. Це мимоволі піднесе вас у власних очах, це даватиме вам поштовх все життя, це змусить вас до заглибленого самоспоглядання чи до надзвичайної активності.
Від античних часів народи, яких не помічали, зникли, народи, яких ненавиділи, - живуть.
Сьогодні нам дає шанс антиукраїнська істерія, що розгорнулася в Москві по широкому фронту від Державної Думи до останнього тролейбуса далеко за Садовим кільцем. У голові пересічного росіянина Лужкова українець живе як щось середнє між євреєм (як втілення світового зла) та особою кавказької національності (як злом місцевим). Наше завдання - стати гідними ненависті, яку ми викликаємо, піднятися до висоти створеного росіянами образу.
Міжнаціональні стосунки буває цікавіше споглядати, ніж стосунки статеві. Проте якщо віденський дідусь сидить уже в кожному мозжечку, а сексуальна революція (як і кожна революція) вступила нарешті в другу фазу (спочатку просвітила, потім інфікувала), то щодо чарівного світу національної революції, людство досі нидіє у фарисействі і невігластві. І це після 1848, і після 1933, і після 1991! Вважається достатнім знати, що всі народи (крім сербів) хороші, особливо євреї.
Насправді ж національні сутінки ще очікують на свого Фрейда. Ним буду я.
Почнемо з едіпового комплексу конкретного пацієнта, який "на землі займає більше місця, ніж в історії".
Почнемо з перших проявів лібідо. Вперше українці предметно взяли участь у російських справах на початку сімнадцятого століття. Дві третини війська Лжедмитрія були українцями (переважно аріанами). Ми влаштували їм велику смуту, і це був єдиний період в історії Росії. коли проста людина вповні насолоджувалася свободою та добробутом. Селяни були щасливі, і навіщо їм були ці Романови?
Якби наші хлопці не повилазили з Лаврських печер, щоб здійснити їм адміністративну та церковну реформу, росіяни досі б огидно хрестилися двоперстям. Ми навчили їх справжньому православ'ю, адже ми мали високий рівень освіченості завдяки ієзуїтам. Ми створили їм бюрократію та централізовану державу, адже ми вийшли з Запоріжжя.
І хоча росіяни колонізували південь України, ми колонізували північ Кавказу та Сибір. Як стверджує видатний сходознавець Артеменко, калмики досі в побуті всіх некалмиків називають хохлами, а калмики знають толк у колонізації.
У двадцятому столітті вихідці з нашого боку "риси осідлості" створили дві держави: Радянську Росію та Ізраїль.
Дніпропетровці керували Радянським Союзом у його найщасливіші часи - в період застою. Коли за справу взялися самі росіяни, він миттєво розвалився. У наших братських стосунках Україна завжди грала роль Авеля.
Росіяни виштовхали нас з Союзу.
Хвилюючись за майбутнє співіснування наших народів, ми обрали на Президента найбільшого русофіла в країні Леоніда Кучму. Неконструктивна позиція Росії за півроку перетворила його на печерного націоналіста.
Ми віддали їм своє серце, а вони хотіли Севастополя. Ми свистіли, а вони не танцювали. Ми співали сумних пісень, а вони не плакали і підло хотіли розрахунків за газ.
Конструктивним, зв'язуючим елементом в СНД є українці. Останні десять років Росія постійно втрачала. Україна постійно набувала. Сьогодні за макроекономічними показниками Україна вже випереджає Росію. Так. доходна частина бюджету РФ складає менше 20 млрд. доларів. Доходна частина українського бюджету більше -15 млрд. доларів при втричі меншому населенні, значно меншій території, бідніших ресурсах і при тому, що за енергоносії ми платимо вже майже за світовими цінами. Зовнішній борг РФ - близько 130 млрд. доларів, України -10 млрд. доларів. По відсотках РФ має у цьому році сплатити суму, майже рівну бюджетові, Україна - лише 1,7млрд.
Правідні росіяни вже підсвідомо розуміють, що геополітичний центр регіону зміщується до Києва. Якщо з будь-яким російським політиком поговорити відверто, як фрейдисту з фрейдистом, то кожен вкаже на бабцю з Чернігова чи на дідуся з Конотопа, вони роздувають антиукраїнську істерію і шукають українське коріння. Ось вам надра національної підсвідомості.
Для позбавлення невротичних явищ пацієнту необхідно усвідомити правду в тій редакції, яку пропоную я.
На нас, націонал-фрейдистах, лежить місія всіх урятувати. Всі вже готові. Кілька сильних кроків Києва - і в Росії вишикуються кілометрові черги записуватися в українці. Першим буде Лужков.
Нещодавно мені довелося побувати в "Охотному ряду" -- величезному торговельному комплексі біля Кремля. Чотири поверхи під землею, фонтани, прозорі ліфти - розкіш, якої. кажуть, нема і в Парижі. Я дивився на все це і думав: якщо нам не вдасться врятувати Росію від подальшого розпаду, то нашим святим обов'язком перед братами росіянами буде дорватися сюди раніше, ніж дорвуться чеченці.

 

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ,
"Україна молода", 27.04.1999