Лікнеп

Що ви маєте знати як потенційний учасник масових безпорядків

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, не просто політолог

Завантажити поезії Дмитра Корчинського, zip

Суд над учасниками березневих заворушень триватиме кілька місяців. Тримаючи цих людей в ув'язненні і погрожуючи термінами, влада робить дурницю. Демонстранти б'ються з поліцією в усіх цивілізованих країнах. І скрізь ніби існує негласна домовленість: ви - не садите, ми - не стріляємо. У нас ця негласна домовленість порушена владою - люди сидять. Побачите: незабаром домовленість буде порушено і з другого боку. Замість камінців траплятимуться кулі.
Ефективною зброєю проти репресій є солідарність. Гасло "Свободу політв'язням!" - є архітиповим гаслом будь-якої революції. Велика Французька Революція почалася зі зруйнування Бастилії. Як з'ясувалося, там ніхто не сидів. Утім, чи важливо це. Штурм в'язниці дав свободу найбільш чистому, святому почуттю - Солідарності.
Лютнева революція в Росії теж почалася зі "Свободи політв'язням". Біля Петропавлівської фортеці зібрався натовп, і начальнику гарнізона доводилося самому водити екскурсії по камерах, щоб усі переконалися - порожньо, нема політв'язнів.
У нас сьогодні є аж дванадцять справжніх, живих, класних, політичних в'язнів. А кампанії за їхнє звільнення нема. Це означає, що поводирі опозиції висуваючи гасла проти режиму, мають на увазі щось інше. Одразу ж після подій 9 березня були спроби спричинити якусь студентську політичну активність. Ми намагалися робити це з гаслом "Свободу політв'язням", а "заправдисти" - під гаслами підтримки Ющенка. Вони вважали, що політика важливіша за солідарність, тому в них не вийшло ніякої політики. Пам'ятаю, мене це страшенно обурювало. Я хотів відрізати вуха комусь із вождів опозиції, а вони нацьковували на мене міліцію. Так буває завжди: коли опозиція зустрічає революцію, вона кличе міліцію.
Юначе, йдучи в політику, ти повинен гостро усвідомити власну екзистенціальну занедбаність. Як казав хтось із великих, людина занедбана і вибирає себе сама. Коротше кажучи, коли тебе посадять, передачі ніхто не принесе. Ти маєш знаходити в цьому якусь сувору естетику. Проілюструю прикладом. Коли українцю треба йти в атаку, він дивиться ліворуч і знає: "Цей, мабуть, не піде". Дивиться праворуч і думає: "і цей не піде". Тоді розвертається тилом до фронту, нахиляється і каже: "Робіть, що хочете, тільки не вбивайте!" Коли моджахеду треба йти у бій, він не дивиться ні ліворуч, ні праворуч, він викопує куплений колись на власні гроші гранатомет і йде шукати призначений Аллахом особисто для нього танк, який він підіб'є. Війна - це його інтимна справа, це його інтимні стосунки з Аллахом і з танком. І не важливо, чи бере в цьому участь хто-небудь ще.
Щось є в цих моджахедах. Ми будемо пам'ятати про них після того, як усіх їх винищать американці… Як сказав один правозахисник: "Перед тим, як вбити людину, спробуй її зрозуміти".

Об'єднане православ'я -
достроково!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У день 950-ї річниці Києво-Печерської лаври керівників усіх відгалужень українського православ'я було зібрано в Київській опері, де перед ними виступив Кучма. Він говорив про необхідність утворення в Україні

єдиної помісної православної церкви. Це нагадало мені чудову сцену довженківського фільму "Щорс". Там перед зібраним в цій-таки опері київськими буржуями на сцену вийшов батько Боженко. За собою він тягнув кулемета "Максим", з яким і познайомив шановне зібрання.

Якби Кучма любив цей фільм так, як люблю його я, ми давно мали б єдине православ'я.

Таємниця полягає в тому, що церква не має внутрішніх механізмів об'єднання. Натомість механізми розколу наявні в її природі. Церковники не можуть і не повинні здійснювати церковної політики. Це справа мирян. Першим, хто сяк-так впорядкував церковні справи - був Костянтин Великий. Йому вдалося це, бо він був не єпископом, а солдатом - римським імператором.

Він зігнав усе духовенство імперії на собор в Нікею, де і примусив їх хоч про щось домовитися, зокрема, прийняти нарешті символ віри. Справа ледь не зірвалася. Святі отці сварилися так, що доходило до бійок. Особливо сильним ударом вирізнявся святий Микола, знаний у нас як Санта Клаус, або добрий Дідусь Мороз. Дітки мають знати, що посох у нього, аби розбивати голови єретиків.

Символічним є те, що цей Костянтин, який відігравав визначну роль у становленні Церкви, сам був язичником.

Наші предки вважали, що справа священика - махати кадилом. А вирішувати церковні проблеми мають миряни, об'єднані у братства.

Найвидатнішим діячем українського православ'я був гетьман Сагайдачний. Військову тактику він розумів краще за теологію. Тому церква була врятована, клерикальні кадри швидко укомплектовані, а літургія й надалі тривала в грецькому обряді, про що зараз багато хто шкодує.

Закликати церковників до об'єднання, чи до будь-чого за межами здійснення таїнств та обрядів - безглуздо, це не їхня функція. А коли іноді священики, єпископи та патріархи починають визначати власну долю, нічого доброго з того не виходить. Через дві причини. По-перше, вони занадто добрі. А по-друге, - занадто погані.

Будь-яка політика (навіть церковна, навіть воєнна) - це компроміс. Для того, щоб досягти хоч чого-небудь, ви маєте віддати дуже багато. Дуже багато такого, чого взагалі-то віддавати не можна. Займаючись політикою, ви вправляєтеся в євангельському спорті (кидання бісеру на дальність).

Глибоко віруюча людина не повинна торкатися організаційних і політичних питань, якщо вона хоче лишатися в межах віри. Ліпші люди церкви - "не від світу цього". Вони впливають на світ не успіхами, а чудесами. Ті ж із них, хто таки займається справами церковної організації, роблять це гірше ніж атеїсти, бо вони гірші за них. Якщо ви хочете побачити справжнього пророка - шукайте його в монастирі. Нечистий спрямовує всі задуми на тих, хто являє приклад віри і чистоти. Все це з тієї ж причини, з якої видатні спортсмени зазвичай мають погане здоров'я. Вони ризикують більше, аніж ми - рядові фізкультурники. Чим вище сягнеш - тим нижче впадеш. Людина торкаючись Бога страшно ризикує душею. Грішити як чернець не здатен жоден атеїст. Публіка, котра насолоджувалася розп'яттям спасителя і публіка, яка заповнює церкви, належить до одного й того ж психологічного типу.

Не будемо забувати, що церкву свого часу відділили від держави заради держави, а не заради церкви. Церкві з державою було непогано. Владоможці не мають права втручатися в справи церкви: ліпші з них не можуть, а гірші - не повинні.

Єдину українську помісну церкву піднімемо ми - миряни й атеїсти, кришнаїти і протестанти, неоязичники і католики, якщо на те буде воля Господня.

Скорочена версія, повна - на сторінках журналу

Не політика, а культура

Вічно ці дослідники-слідопити все псують. Не встигнеш повірити в якого-небудь симпатичного привида, як з'являється знавець і пояснює все рухом повітря у вентиляційних шахтах. Не дає досхочу насолодитися страхом, Тільки почнеш розповідати, що бачив у суботу летючу тарілку, як тут-таки з'явиться в компанії астроном-аматор і повідомить, що це був супутник.
От і Смирнов з таких. Не встигли призначити міністром, а він уже все знає. Ну хто його просив розкривати це вбивство! Ми все життя читали Дюма та Стівена Кінга. І ось українці вперше заціка-вилися українськими пригодами. Не тими, що в XVII сторіччі, а тими, які тут і зараз.
Гонгадзе, піддиваннии майор, касетні голоси - це не політичні, а культурологічні явища.
І тут з'являється Смирнов і каже, що ніякої таємниці нема, все розкрито. Ліпше б він узяв бандуру та заспівав тужливу пісню. Бо націю та її душу формують не міліціонери, а поети. Все одно незабаром з'ясується, що вбивці вбиті до того, як вони вбили Гонгадзе, щодо якого ми ніколи не дізнаємося, чи насправді він вбитий.
Це вам не Фінляндія, це - Україна. Вся наша політика - чистої води гоголівщина, отже - культура. В наших річках може не стати риби, а русалки в них будуть завжди.
Розвинута саморефлексія дозволяє перетворювати невдачі на успіхи. Якщо поразка талановито оплакана - це вже перемога. Прикрий епізод загибелі такого собі Роланда було настільки талановито проспівано, що його відлунням стала така собі європейська література (вона виросла з "Пісні про Роланда").
Я ловлю себе на тому, що автоматично звертаюсь до чужих аналогій. Ми всі грішники, бо не вміємо користуватися українськими асоціаціями. Пробитий списом Роланд, а не підвішений на гачок Байда, першим спа-дає нам на думку.
Я мав би сказати, що згоден на поразку у черговій сутичці заради появи поеми масштабу "Слова о полку Ігоревім". Ми переможемо власні поразки. Нехай американці змусили нас розріза-ти наш останній стратегічний бомбардувальник. Ми проковтнемо це при-ниження. А їм доведеться проковтнути кокаїн, який рекордними партіями завозять до Штатів наші пацани.
Вони не хотіли української ядерної бомби? Так вони одержать "ядерну бомбу бідних"*)
Хай живе українсько-колумбійська дружба!

* Так Мао називав наркотики.