Спочатку
її звали Євпраксією, донькою київського князя Всеволода Ярославича.
Потім - маркграфинею Адельгейдою Штаден. Після того - імператрицею священної
Римської імперії, дружиною Генріха ІV. А померла вона черницею в київському
монастирі тихо і непомітно.
"Донька
руського царя приходить у цю країну з величезною пишнотою, з верблюдами,
навантаженими розкішним одягом, коштовними каменями і взагалі незліченним
багатством", - написано в давніх німецьких хроніках про появу 12-літньої
Євпраксії в Саксонії. Цю дитину було видано заміж за маркграфа Генріха
Штадена з умовою, що вона житиме до повноліття в родині нареченого.
Київський князь Всеволод Ярославич, керуючись вищими державними інтересами
зміцнення зв'язків із Європою, скалічив життя рідної доньки.
Після
перебування в домі Штаденів Євпраксію було віддано до монастиря, де
вона одержала освіту і виховання. Звідти вийшла католичкою на ім'я Адельгейда
і вступила до шлюбу. Та заміжжя її з маркграфом було недовгим - через
рік, у 1087 році, Генріх Штаден помер. Недовго пробула вдовою Адельгейда,
через два роки вона - дружина імператора священної Римської імперії
Генріха ІV. Ініціатором одруження був імператор. Історики коментують
цей факт здебільшого так: Генріх ІV прагнув мати підтримку могутнього
роду Штаденів і виношував ідею союзу з Києвом, якому відводив важливе
місце в здійсненні своїх планів панування над усією Європою.
Однак
Київ не виправдав його сподівань: посланець Генріха навіть не був прийнятий
на найвищому рівні. А шлюб із Адельгейдою став невдалим. І винним у
тому виявився сам імператор: він, людина аморальна і розбещена, жорстко
поводився з дружиною, намагався втягти її в оргії, що творилися в стінах
імператорського палацу. Німецькі хронологи добре знали про всі ті речі,
але не могли навіть описувати все, щоб "не зазнати руйнівної сили
розтління". Вони обходилися здебільшого загальними словами: Генріх
намагався зробити з дружини повію. Євпраксія Адельгейда зненавиділа
чоловіка і почала боротьбу за свою гідність.
За
допомогою маркграфині Тосканської, що ворогувала з Генріхом ІV, Євпраксія
втекла з-під варти. Вона написала скаргу на свого чоловіка Папі Римському.
У 1095 році відбувся собор-з'їзд вищого духовенства, на якому виступила
Євпраксія. Вона на всю Європу заявила, що імператор Генріх ІV давно
втратив людську подобу і потонув у хвилях блуду та всіх можливих гріхів.
Після
собору Євпраксія переїхала до Угорщини, де не так давно її тітка Анастасія
(донька Ярослава Мудрого) була королевою, а на той час померла. Але
колишній імператриці тут виявили аж надто холодний прийом: її вважали
неймовірно великою грішницею. Євпраксії не знайшлося місця на угорській
землі. Психологічно виснажена, змучена душею шукала вона собі розраду
і ні в чому не знаходила. Нарешті в 1099 році в Угорщину прибули посли
від київського князя, які забрали Євапраксію додому, де вона не була
17 років.
Однак
у Києві також був холодний прийом, рідне місто сторонилося княжни, вважаючи
її безнадійно оскверненою. Доведена до відчаю, вона прийняла постриг
і пішла в монастир. Життя втратило для неї будь-який сенс, і через три
роки в монастирських стінах Євпраксія зустріла свою смерть. Літописець
повідомив про цей факт стримано...
Тихо
і майже непомітно для сучасників відійшла з цього світу багатостраждальна
руська княжна, яка заслуговувала кращої долі, аніж та, що їй уготував
високими політичними міркуваннями батько.
Про драматичну долю Євпраксії Павло Загребельний написав прекрасний
роман, винісши ім'я героїні у назву твору. Подейкують, що чимало режисерів
давно заміряється на створення однойменного фільму. Що ж, "крутих"
сюжетів у нашій історії багато - було б бажання їх шукати.
Підготувала
Любов ПОТАПЕНКО
