Святковий Чернігів явив нам, ким ми є насправді

Місто виглядало, м'яко кажучи, трошки "забацаним", бо все, як завжди, відбувалося у Стольному Граді. На очах у святкового натовпу (з тих, хто святкував, а не поїхав з великою лопатою рити картоплю) було якесь провінційне очікування, а не ініціатива. Прямо на площі, в центрі міста, городян вітала вбога дурнувата табличка "Україні - 10 років". І серед перехожих не було ні схвалення, ні обурення… Жодної живої реакції! Взагалі-то будь який народ дбайливо ставиться до своєї історії і просто так не викидає ціле тисячоліття! А такі веселі люди, як росіяни, навпаки щось припишуть і вигадають, аби довести собі свою велич. Тому можна припустити, що цю нещасну табличку малював художник, який з тяжкого перепою просто забув намалювати ще два нулі. Що ж, буває… Та от тенденція якась не зовсім здорова. Бо одна чернігівська газета напередодні свята (не будемо тикати пальцем, яка) дописалася до того, що це взагалі перший ювілей України за всю історію. Хоча в ці дні - просто 10-ліття наших шансів на Свободу, які ми ще не використали. Бо маємо ще усвідомити, що чернігівський Вал такий же Святий, як і Київські кручі, що наша Свобода залежить від нас самих, бо істину не пізнають, а стверджують!
В цей день ми допомогли міській "Просвіті" та мистецькій галереї "Круті сходи" на центральній площі міста організувати безпрограшну лотерею, продаж книжок та аудіопродукції. І ми могли спостерігати радісні святкові обличчя вільних людей, які вивчали літературу, купували касети і вигравали сувеніри, вітаючи нас зі святом.
А ввечері людей додалося. Багато хто приїхав зі своїх фазенд, купив горілки, вийшов на Красну площу і чекав салюту. АЛЕ САЛЮТУ ТАК НІХТО І НЕ ПОБАЧИВ! Всі тільки чули, як щось сильно гуркотіло. Поповзли різні чутки, а хтось навіть пожартував, що військові знов все наплутали і замість салюту вдруге "довбанули" по Броварах.
Натовп був розчаровано-розгублений. Після 23.00 всі почали розходитись, брязкаючи склом з-під розбитих пляшок. Свято відбулося...


P.S. Вже після розміщення статті ми раптово натрапили на матеріал в останньому номері "Зеркала недели" до ювілею Києво-Печерської лаври. Висловлюючи думку про головне державне свято, її намісник, єпископ Павел, говорить такі слова: "...Это еще одна дата, с которой я не могу согласиться. Ведь если мы говорим, что нам 10 лет, тогда не было Киевской Руси, и непонятно, что было на этой земле раньше, чья она была и чья это история. Поэтому я считаю, что и нашей стране тоже почти 1000 лет. Отсчет идет с того момента, как князь Владимир ввел крещение, статус государственности, и с того времени все стали считать государством Киевскую Русь, а мы можем сказать - Украину...". До цих слів нема чого додати. Тож може варто, нарешті, почати святкувати саме дату заснування нашої Держави як головне свято, а не просто річницю відновлення її Незалежності. Тоді може і пройде у декого амнезія та нарешті з'явиться історична пам'ять.

Найближчим часом ми опублікуємо інформацію, з яких причин святковий салют у Чернігові все-таки не відбувся і хто поніс за це відповідальність. Слідкуйте за оновленнями сайту.

 

Олег Головатенко, 25.08.01

Менше ніж ніщо може бути більшим понад усе

"…І все завершиться. Не колихнеться волос.
І ось тоді почую голос.
Пронизливої тиші спуститься полог.
Пронизливої тиші голос -
В ньому Бог."
З поезій Дмитра Корчинського

Ми занадто спрощуємо високі речі. Бога ми звели в ранг дідуся з бородою на небі, який ставить помітки у своєму журналі, коли ми приходимо до Церкви і ставимо свічку. Людину спромоглися розкласти на хромосоми, молекули і ДНК, а всі емоції, думки і почуття здатні пояснити хімічними реакціями в організмі та групою крові. Тому різні астрологи, складачі гороскопів і шамани ближче до Бога, ніж ті "розумники", бо ще зберігають таємницю.
Коли малим я заходив до Церкви на Валу (тоді це була пам'ятка архітектури історичного центру Чернігова) і бачив руїни фундаменту та надгробки князів через скло, я торкався цієї таємниці. Тепер це діюча Церква чомусь Московського Патріархату. Тепер я бачу, як новітні дослідники Бога розкладають його на формули і інтеграли, тобто знов все спрощують. Тільки зараз це називають Каноном і канонічністю.
Ми перестали сприймати один одного, бо кожен намагається написати свій Канон. Замість того, щоб прийняти і полюбити цей Світ і таким чином змусити його обертатися навколо нас, ми вперто йдемо до того, щоб свято ЖИТТЯ було не нашою грою. Будь-яка думка, будь-яка поезія народжується не в серці і не в голові окремої людини. Такі речі мають бути чимось викликані, а тому народжуються між головами і між серцями! Їх пише Бог!
Коли ми відкидаємо на перший погляд дуже прості, але насправді величні речі, коли занадто спрощуємо високе, ми унеможливлюємо процес.
Цього не варто робити, бо Бог - це коли менше ніж ніщо є більшим понад усе!

Олег Головатенко
Чернігів, 10.07.01

Під євро

Ідейність – то чудова річ! Сказати, що ця риса відсутня в нас тут і зараз – це не сказати нічого! Якщо глибоко дослідити будь-яке явище, можна буде констатувати, що там немає життя, бо немає ідеї, немає нічого крім бажання дешево продати себе, відпрацювавши закордонні технології. Дотримавшись цих правил, можна отримати чергові кредити і залишитись бідною та безпечною для Світу територією, на якій нічого не відбувається. Але безпечне нікому не потрібне. Навіть любов – річ небезпечна, бо тягне за собою певні наслідки.

Якщо б ми раптом зрозуміли стан речей, то змогли б дати світу безліч геніїв, для яких питання “А що мені за це буде?” є зовсім не головним. В такому разі ми б нарешті зацікавились собою і зацікавили собою світ.

Та коли на черговому семінарі спостерігаєш, як молода людина бавиться мобільним телефоном, стає сумно. Невже ми всі купилися на ці матеріальні дрібнички? Невже ми такі матеріалісти, що нездатні перейматись величними абстракціями і творити без передоплати?

Було смішно спостерігати, як на черговому мітингу одна з партій розставляла своїх хлопців з прапорцями, дотримуючись вищезгаданих технологій. Це нагадувало те, як недосвідчений дачник з міста, що прочитав напередодні спеціалізований журнал, саджає картоплю під лінійку. Просто є речі, які безглуздо повторювати. Їх треба відчувати!

Але не все так погано, бо ще залишився у нас в місті войовничий ідеаліст! Він спромігся згвалтувати всю місцеву інтелігенцію своєю ідеєю реставрації будинку. Кажуть, в ньому жив поет. Проте, виконавці знов можуть все зіпсувати. Бо один такий будинок вже реставрували… Під євро”… Ще й вкрили червоною металочерепицею. Деревяні двері і вікна, до речі, вже почорніли, бо будинок стоїть безлюдний і порожній. Тому саме його руїни до реставрації мали цінність, а не теперішня свіжа штукатурка.

Чому б, наприклад італійцям не реставрувати Колізей, не відкрити школу гладіаторів та не завести для цієї благородної справи тварюк з африканської савани? Тому що цінність будь-якого ритуалу у збереженні його таємниці, а не у тупому адміністративному відтворенні! Тому і нам, розвиваючи інтерес до кобзарства, не слід відроджувати школу кобзарів, бо її випускникам доведеться повиколювати очі.

Наша справа плекати ідею, охороняти таємницю ритуалу і святі руїни!

Олег Головатенко, 27.05.01

Чернігів

 

 

“Сегодня у нас будет сокращение Штатов”, - сказал командующий ракетными войсками и нажал красную кнопку.

Анекдот часів холодної війни

Поряд з моїм помешканням розташована військова частина, інститут економіки і місцева божевільня. Відчувається, що ці заклади якось спілкуються між собою. Це вже саме по собі трохи дивно, бо не відповідає українській традиції. Установа, в якій знаходяться військові, все більше смердить пацифізмом. Мій сусід, “заправський льотчик”, йде зранку на службу тільки для того, щоб притягнути з частини якусь дерев’яну рейку, а другу половину дня з обіду і до пізнього вечора із страшним гуркотом кудись її прибивати. То його найулюбленіший спосіб проведення дозвілля. Другий мій знайомий думає, що він Ющенко і виконує місію порятунку країни. Тому він очолює вже інший “трудовий колектив”, у якому є найяскравішою фігурою. Отже, і цей будинок не становить ніякої загрози державній безпеці… сусідніх країн. Приміщення інституту економіки відвідує мій третій знайомий, який, до того ж, очолює молодіжний рух міста, імітує бурхливу діяльність і є пацифістом від Бога. За дивним збігом обставин він носить прізвище Папи Римського, який у середині 20 століття відзначився своїм гуманізмом. Попри гнилу атмосферу зсередини, ззовні нахабно носиться присмак весни і революції. Що має статися, не знає ніхто. Здається, цього не знають і поважні втаємничені особи з небесної канцелярії. Знає тільки моя добра знайома, але нічого не говорить, а кудись тікає від мене ввечері і щось пише, бо є революціонером і журналістом одночасно.

Кажуть, що наша країна ще не віддала свого ядерного арсеналу, а на території вищезгаданих закладів має з’явитись якась невідома особа з чорним кейсом, який є таємною зброєю. Якщо відкрити цей кейс і натиснути кнопку, станеться вибух. То буде вибух ЖИТТЯ!

17.04.01, Чернігів

* * *

18.04.01 Грандіозного вибуху не сталося. Проте тривають мікровибухи. Сьогодні знайома (та, яка є доброю) назвала мої почуття до неї інтересом приватної власності. Бога, що створив Світ і жінку для чоловіка, ще не звинувачували у тому, що навіяв Адамові ставлення до Єви як до об’єкта приватної власності! Тому такі висловлювання можна розцінювати тільки як комплімент. Бог є всеохоплююча любов і все оцінюється можливістю людини любити себе, цей Світ, сприймати і віддавати цю любов. Самотньому Адаму не було б з ким ділитися почуттями, а тому не було сенсу їх створювати, як і творити взагалі щось. Почуття були б замінені якимсь сурогатом, а Адам перетворився би у байдужого пофігіста, що займається онанізмом. Сенс творення – це творення для когось! А будь-які земні речі (якість життя та розмір приватної власності) залежать від рівня високих почуттів любові до себе та інших.

Це “дєдушка Лєнін”, коли “бабахнув” із “Аврори”, відкинув любов, Бога, високі почуття та приватну власність, за що пізніше і був звинувачений.

“ОРГАНІЗМИ”

Лабораторія, де я працюю, знаходиться на околиці міста. Коли підходиш до вікна, відкривається простір і милує око ландшафт. Таке розташування можна назвати вдалим, бо з вікон наших помешкань-“хмарочосів” зазвичай можна побачити помийну яму, перериту дорогу або вікна тих, хто теж намагається щось побачити.

Праворуч знаходиться кінцева зупинка, до якої іноді під’їздять приміські автобуси. Дратуватись починаєш тоді, коли з них починають вивалюватись організми начебто міського походження, які за плечем тримають здоровий рюкзак, в одній руці велику лопату, а в другій – мініатюрний транспортний засіб (в народі його чомусь називають ім’ям діючого Президента). Штурм приміського транспорту виглядає теж не професійно і ще більш жахливо. Цих істот можна відрізнити від іншої маси і тоді, коли їдеш в міському тролейбусі. Вони штовхаються, брутально лаються і відтоптують ноги. Не всі, звичайно. Є ті, хто просто випадково потрапив до міста, коли мріяв про морозиво, воду “з бульбашками”, кіно та міську прописку.

Треба визначатись. Людині, що спить і бачить лопату та хатинку зі ставком, слід дати трактор, кілька гектарів і кредити. І хай вона своєю працею доводить, що саме це – предмет її фанатизму! Тому ж, хто захоплюється програмуванням чи хімією, треба подарувати комп’ютер або набір мензурок та залишити в місті. Бо і селян “професійні” фазендейро задовбали своєю ручною роботою і дилетантством!

Ви уявляєте, що б було, якщо б раптом всі почали займатися всім?

Ви можете собі уявити Ейнштейна з граблями в руках серед купи гною? Я не можу, навіть якщо по-філософськи підійти до його теорії, якої в такому разі могло просто не бути. Ви хочете, щоб ваша дитина розбила комп’ютер через те, що його зібрав тракторист у підвалі? Я не хочу!

Кожна людина має займатись тим, чим вона захоплюється. В такому разі вона буде творити, вкладаючи в роботу свої емоції і почуття, а не виконувати щось тупо і механічно! В такому разі суспільство стане саме суспільством, а не товариством з необмеженою безвідповідальністю. Люди стануть людьми, а країна буде мати велике майбутнє!

Олег ГОЛОВАТЕНКО

Чернігів, 21.04.2001

 

[Поезії Корчинського – архів] [Офіційний сайт ВГО “Щит Батьківщини”]

[Головна сторінка сайту] [Головна сторінка газети]

Номери:

[1] [2]