АНАФЕМА РЕСПУБЛІЦІ

Першим кандидатом в президенти на землі була хитра гадюка, що шастала по райських кущах та роздавала щедрі обіцянки. Її кампанія пройшла вдало - ми порушили єдину заповідь і тепер нам не жити без карного кодексу.

Теократія - пряма влада Бога, заважала нам шукати істину в маковій соломі. Влада пророків також дошкуляла. Вони нам докоряли за гріхи і нав'язали обмежень вже цілий десяток. В якості послаблення Бог попустив миропомазаних царів. Але ця публіка нас діставала церковними замашками. Монархи часто не зважали на примхи народу і фактом свого народження вимагали смирення. Та кому потрібне смирення, коли хтось обіцяє безкоштовне пиво? І хоча такого пива зроду ніхто не бачив, в результаті виникла республіка.

Слід зауважити, що крім республіки та монархії, інших політичних державних систем в природі не існує. Тут вся різниця у походження вищої влади. Монархи на престол народжуються, а голови республік на деякий час обираються. В першому разі діє воля Божа, а в другому - примхи грішного народу.

Не секрет, що в основі європейської культури лежить християнський світогляд. І для більшості європейців верховна влада монархів довгий час була священною надбудовою та опорою духовного традиціоналізму. Однак, на базарі епасіння не купиш. Послаблення віри послаблює розум.

Після реформаторських потрясінь, коли єретики-протестанти створили в Європі церковну катастрофу, у Нідерландах сталася революція, а в Польщі захотіли обирати верховну владу. Таким чином, українці стали мешканцями найбільшої у світі республіки і перші на цьому постраждали.

Посаду президента ще не придумали і Речі Посполитій довелось маскуватися під монархію. Обраний сеймом король хоч і був миропомазаний, та влада його була настільки обмежена, що присутності короля можна було не помічати.

В республіці одразу розпочався розгул аристократів. Всі робили, що хотіли. Плювати на державу вважалось благочестям. З метою самооборони українці вдалися до створення озброєних громад. Запорізька Січ - правове бездержавне суспільство капіталістичного типу - це наше політичне ноу-хау. Експорт Запорізького анархізму активно спокушав і без того розбещене населення республіки. Історія Речі Посполитої - це суцільна громадянська війна. Саме в таких умовах склались основні риси українського національного характеру. Достатньо пригадати чого хотіли українці, коли кинулись різати поляків під чуйним керівництвом Богдана.

В той час кожен український реєстровий козак мав державну гарантію особистої свободи, гроші, сукно, землю і право на власний штат озброєних людей (майже як сучасний народний депутат). Коли наші громадяни силою зброї притисли поляків до стіни, то одразу стали вимагати стотисячний реєстр. Шепеляве панство катало істерію - сто тисяч "народних депутатів" автоматично означали півмільйонну армію дармоїдів. Прийшлось давати татарам хабаря і загальними зусиллями умовляти Хмельницького на реєстр в сорок тисяч. Та навіть це могло підірвати економіку будь-якої країни. Поляки були змушені чинити опір.

Ми не могли тоді створити власної держави, бо шукали не державності, а зарплати.

Республіка згноїла нашу душу. Психологія тимчасових найманців править нами ще й досі. Відцентрованість українців разюче відрізняється від доцентрованої поведінки росіян.

Через багато століть ми почали будувати в себе не солідну державу, а улюблену нами Річ Посполиту. Ми відновили Все, що можливо: влаштували церковні конфлікти і "напади" кримських татар, дозволили вивіз наших красунь на ринки рабів, зубожінням села та містечок викликали масову втечу населення в закордонні волості, особливо в "межі Московського царства", зайнялись улюбленою козацькою справою - грабунком транзитних операцій. Найбільш буйні та опальні політики їдуть до Києва з колишніх Запорізьких володінь. Країна перетворилась на "республіку аристократів", де великі "магнати" грабують народ і маніпулюють депутатами "сейму". Взято курс на обмеження повноважень голови держави.

В країні йде активна боротьба двох кланів "магнатерії" (аналог Заславських і Вишневецьких). Наша одуріла шляхта, розриваючись поміж кланами, намагається вигідно продати свої послуги. Прості "козаки" відверто ненавидять "магнатів", депутатів "сейму", зневажають уряд і мріють стати гоноровою шляхтою. Наша зовнішня політика повторює загравання з московським царем, щоб мати подвійний зиск. Інакше кажучи, знов намагаємось всіх одурити, ховаючи дулю в кишені. Та зусилля марні. На Сході і Заході нас сприймають за ніщо. Поняття Вітчизни - розмите, слова "патріот" і "дурень" звучать як синоніми.

Чим скінчила Річ Посполита - добре відомо. Республіку роздерли на шматки.

Абсолютна більшість республік переживає одну й ту саму еволюцію. Спочатку - це демократична держава, де кожен злидень з рекламною табличкою на грудях має шанс пробитись в депутати і вийти в люди. Потім настає період "аристократичної республіки", де ціна депутатського мандату вже не підйомна. І на останній стадії виникає диктатура, коли лідер сильнішого клану нищить чужих, потім своїх, а потім себе. В результаті виникає революція і все повторюється знову. Постійна нестабільність створює злидні і страх за майбутнє.

Політична система, що ґрунтується на заграванні з найдурнішими рисами людської натури, інших плодів приносити не здатна. Народ не може обирати верховну владу. Хто дозволяє себе звабити - неодмінно стане жертвою.

Свого часу видатний швейцарський психоаналітик Карл Ґустав Юнґ пояснював, що сотня самих інтелігентних в світі людей разом складають тупий натовп, а десять тисяч матимуть "колективну інтелігентність" крокодила. Чим більше людей за обіднім столом, тим нікчемніша їх розмова. У натовпі негативні якості суб'єктів розмножуються, накопичуються і домінують. Не кожен має достоїнства, та кожен є носієм низького тваринного інстинкту і має вразливість дикуна.

Внаслідок цього, багатомільйонна нація являє собою щось нелюдське - це вовк, ведмідь, або кабан. Адже натовп не має честі і з ним не можливо домовитись. Моральність обраних ним "державних діячів" не перевищує рівня моральності мас. Саме тому республіка - то дірка від бублика, а держава - то цісарська слава!

Анафема республіці це зовсім не прокляття, а значно гірше - це відлучення від церкви - офіційно підтверджений факт. Майже всі республіки не мають державної релігії, інакше кажучи самі себе відлучають від церкви. Адже наступний "зваблювач" мусить врахувати можливий приріст секс-меншин в лавах своїх виборців.

Бути європейцем і жити в республіці, відмовляючись від духовного традиціоналізму - протирічить власній природі. Французи постійно страждають на цьому грунті. Кожен раз, коли вони падають до "свободи, рівності та братства", їм хочеться повернути монархію в ім'я "Бога, Короля та Вітчизни". Французи пережили чотири реставрації, а в п'ятій республіці не можуть позбавитись докорів сумління. Гратися в роялістів і носити білу лілею на грудях особливий шик французької моди. Тільки на Страшному Суді це на-вряд-чи допоможе.

Республіканський досвід українців - стара національна болячка не сумісна з духовним досвідом народу. З одного боку ми віримо в Небесного Царя, а з другого -) продовжуємо жити в будинку розпусти. Коли наш президент приносить присягу на Святому Письмі це виглядає курйозно, адже його посада протирічить християнському світогляду. І який сенс може мати така присяга в державі, що відокремилася від церкви?

Духовний традиціоналізм це неодмінний зв'язок церковного таїнства, культури і верховної влади - до чого апелює душа Богоподібної Особи. Для української нації, то єдиний можливий вихід здатний забезпечити стабільність і процвітання. Тільки нам прийдеться обирати: монархія чи республіка, єдність чи війна; Бог, Цісар, Україна чи хамство, мафія, Малоросія.

Ґустав Водічка

Обговорити >>>