Суд над УНА-УНСО:
Погляд ззовні


езорієнтація на місцевості", - за Юрієм Андруховичем, - можна назвати маніпуляції влади з приводу місця проведення слухань по справі 16 членів УНА-УНСО, що звинувачуються в організації масових заворушень 9 березня 2001 року у Києві.
За тиждень було офіційно повідомлено, що засідання має відбутися у міському суді Києва на Володимирській, 14. І коли люди, зокрема і з регіонів, які приїхали підтримати політв'язнів, почали збиратися за даною адресою, з'ясувалося, що місце слухань перенесли до Старокиївського районного суду на Хрещатик, 42. Тож всі побігли туди… І так чи інакше, знайшли той злощасний суд.
Оскільки до зали пустили лише батьків підсудних, журналістів і суддю з СБУ та міліцією, більшість співчуваючих та цікавих (серед них і автор цієї статті) залишились на подвір'ї. Отже, пропоную погляд, так би мовити, ззовні, на перебіг першого судового засідання по справі унсовців.
Взагалі, складалося враження, що відповідні служби попрацювали серйозно. По-перше, "кращого" місця для проведення суду годі було й знайти. Подвір'я перед судом, де зібралося кілька сот чоловік пікетуючих, розміщувалось у глухому дворику, потрапити до якого можна було лише через вузенький прохід, тож в разі якихось подій на кшталт 9 березня вихід одразу б перекрили і всі б таким чином опинилися у пастці.
По-друге, за порядком стежило на перший погляд лише 2-3 правоохоронці. І лише по закінченню нетривалого судового засідання я випадково помітив, як із суміжного приміщення вийшло ще десятків зо два дебелих міліціянтів. Ширилися чутки, що недалеко чатував і автобус з посиленим нарядом міліції.
Підтримати підсудних зібралася доволі різношерста публіка. Окрім, власне, унсовців, були представники як зареєстрованих "правильних" партій, так і нелегітимних праворадикальних організацій. Цікаво було спостерігати, коли транспарант київського обласного Українського Народного Руху (Костенко) з одного боку тримав рухівець, а з іншого - унсовець. Ну чим не приклад єднання правих сил? Досить колоритно виглядали представники, як вони себе називали, Руської дружини: хлопці в чорному з білими хрестами на рукавах. Були й радикали Дмитра Корчинського.
Помічені були також нечисельні представники "Батьківщини", які скористалися нагодою поширити партійне видання.
Подвір'я суду миготіло химерним поєднанням червно-чорних унсовських та державних стягів. Пікетуючі тримали гасла на штиб: "Свободу політичним в'язням", "Ти на волі, бо вони сидять", а також таблички з іменами підсудних. Але сподіватися на те, що унсовці будуть мовчки споглядати на загратовані вікна суду, за якими тримають їхніх кращих товаришів, міг тільки, як виявилося потім, наївний суддя. Скандування "Унсовцям - волю!", "Свободу Андрію Шкілю!", "Руки геть від УНА-УНСО!", "Слава нації - смерть ворогам!" не припинялися. Потім на всю горлянку співали гімн та марш УНА-УНСО, стрілецькі пісні. Найбільшого емоційного піднесення спів набув при словах з маршу "Кому - в УНСО, кому - в менти!" І, хоча пропонувалася альтернатива, ці самі "менти" чомусь спів не підхопили.
А якщо серйозно, то по закінченню судового засідання, яке так і не розпочалося, голова виконкому УНА Ю. Тима, подякувавши пікетникам за моральну підтримку, зазначив, що УНСО здобуло чергову моральну перемогу над владою, довівши в котре своє вміння толерантно і цивілізовано відстоювати свою позицію, підтвердивши цим, що події 9 березня були ні чим іншим, як провокацією влади.
Хотілося лише, щоб за моральними швидше прийшли перемоги реальні.

Олекса ШВИДКИЙ


Погляд зсередини

Коротку оповідь про судове засідання хочеться розпочати з ліричного вступу, оскільки атмосфера навколо нашого Iнтернет-видання продовжує залишатись мiстичною... Напередоднi нашої поїздки в Київ на судове засiдання над унсовцями в гостi до декого з нас (за нашої вiдсутностi) приходила мiлiцiя... "исполнить долг": провести "профiлактичну роботу" та психологiчно обробити батькiв, розказавши їм про можливi бiйки та провокацiї, якi можуть трапитись у Києвi. Звичайно, що пiсля цього довго довелось з'ясовувати стосунки вдома, бо все нагадувало сцену з картини "Не пущу". Крiм того, нам продовжують псувати нерви перекриттям (свідомим чи не свідомим - судити читачам) нашої адреси в Iнтернетi та кiлькох iнших адрес (для порядку), розказуючи при цьому, як i очiкувалось, наївнi казочки про "технiчнi проблеми" на "буржуйських халявних серверах", якiсть зв'язку та наших комп'ютерiв.
Все це було дуже весело i смiшно слухати, бо наша спроба скористатися послугами iнших чернiгiвських провайдерiв з тими ж комп'ютерами виявилась вдалою (мабуть, у них iнший канал зв'язку з буржуями). I, взагалi, якi "буржуї", якщо в Iнтернетi "не видно" нас, УНА-УНСО, бiлорусiв та Каталогу української преси одночасно. Останнiй, до речi, знаходиться на нашому, рiдному серверi. Просто там - банер "Високого Валу" та характеристика видання на головнiй сторiнцi. Пiсля нашого дзвiнка нас стали перiодично "вiдкривати". Закривати стали "Українську правду". Це псує вигляд нашої головної сторiнки, бо портрет Георгiя Гонгадзе береться саме звiдти...
А "буржуйський сервер" - рiч все-таки непогана. Бо там немає кума... I свата теж! Просто хочеться, щоб носії подвійної моралі швидше позбувалися брудних звичок і самі почали вести себе цивілізовано, щоб не змушували нас вирішувати проблеми, які чомусь раніше ніколи не виникали.
І все-таки, про суд. Потрапити до зали було дуже не просто. Кілька хвилин, разом з представниками від "Радіо Свобода" та Інтернет-видання "Форум", ми доводили міліції, що є журналістами і маємо потрапити на судове слухання. Коли нам це вдалося, ми були шоковані розмірами залу та кількістю людей, що там знаходилось. Це були батьки ув'язнених, журналісти, що стояли буквально на одній нозі, адвокати (можна було помітити знайоме обличчя колишнього Генпрокурора Шишкіна), представники обвинувачення. Останні були молодими хлопцями і тримались якось невпевнено. Ті, хто був за гратами, навпаки, усміхалися, і сприймали все, що відбувається, іронічно. Андрій Шкіль перед телекамерами зробив заяву, що при цьому режимі немає поняття презумпції невинності.
Коли пригадуєш чернігівський процес над "грибниками", ставиш собі питання: "А що, так важко було знайти придатний зал, якщо б було бажання?" Дехто з батьків ув'язнених висловлював наміри знайти самостійно приміщення та вирішити всі питання, якщо у держави на це не вистачає сил. Були й більш радикальні настрої. Палац "Україна", відремонтований на народні кошти, мовляв, стоїть порожній. Суддя кілька разів заходив до приміщення, закликаючи сторонніх вийти. На ці заклики журналісти заперечували: це не закрите судове засідання! А Степан Хмара звернувся до присутніх з проханням зберігати тишу, взаємну повагу і попросив суддю розпочати засідання. "Хто Вам заважає у Вашому кріслі?" - поставив риторичне питання Степан Ількович. Суддя відмовився і оголосив перерву на невизначений термін…
Щось пояснювати для себе і читачів після побаченого і сказаного мабуть не варто. І так все ясно. Це країна, як то кажуть, безмежної паперової демократії і абсолютної несвободи.
Вчора, на вулиці, я побачив безпритульного пса. Він дивився на мене добрими голодними очима, але боявся підійти, боявся найменшого мого руху. Я собі думав, що багато хто з нас, якщо не більшість, нагадує таких "зашуганих" тварин і не знає, куди притулити свою душу. Ми поки що задоволені кинутою нам кісткою, випускаємо пару тільки на кухні і іноді вмикаємо телевізор… Так, з жлобської цікавості… Чи не годі, панове?

Олег ГОЛОВАТЕНКО


Р.S. Ми поки що не маємо змоги оперативно висвітлювати події і вчасно подавати новини та власний погляд, бо не маємо ані власного обладнання (такого, як цифрові фотокамери та ін.), ані фінансування. У всьому забезпечуємо себе самі. Нам ніколи писати гранди, тому вислів "краще пізно, ніж ніколи" поки що буде залишатися актуальним. Думаємо, що наші читачі нам вибачать!


8 жовтня ввечері до мене знов прийшла "людина у штатському", що майже півдня прочергувала під під'їздом. "Ви їдете завтра на суд у Київ?" - було перше запитання спітнілого від напруження представника МВС. Я був здивований, бо він був перший, від кого я почув цю інформацію. Як пізніше виявилося у розмові з Тетяною Чорновіл, до мене було неможливо додзвонитися. Далі розмова складалася з попередження про можливі заворушення, розповіді про мізерну зарплатню міліціонера та цікавості, де моя мати взяла кошти на встановлення телефона. Я собі подумав, що будь-яке повідомлення потрапить до мене вчасно і в особі "милих серцю" правоохоронців я матиму надійних інформаторів.

Керівник проекту "Високий Вал", Олег Головатенко


Суддя Волік ліг під прокуратуру.
Суд над унсовцями перенесено на 29 жовтня.

Інформація www.una-uso.org

9 жовтня відбулася друга серія дешевого ментівсько-СБУшно-прокурорського судового шоу під назвою "Попередній розгляд по "справі 9 березня". У порівнянні з 2 жовтня менти трохи порозумнішали та без проблем пропускали адвокатів, родичів і журналістів. Зала була та сама - 30 кв. м., і сказати, що вона була переповнена - значить нічого не сказати.

Суддя порадив її звільнити, на що Андрій Шкіль та Руслан Зайченко сказали, що вони радо її покинуть. Їх підтримали й інші в'язні. Вони знову ледве поміщались у свіжопофарбованій клітці, але засідання вирішили не зривати - дуже хотілося дізнатись, у чому прокуратура збирається звинувачувати хлопців за новим кримінальним кодексом, бо ст.71 Кримінального кодексу України 1960 року, як, власне, і весь цей кодекс втратив чинність 1 вересня 2001 року. Люди, які вже півтора місяці сидять за ґратами по неіснуючому обвинуваченню, чекали, як прокуратура та суд викручуватимуться із цієї ситуації.

Але з перших же хвилин судового засідання склалося враження, що судова гілка влади вже перетворилася в Україні на фантом, на прокурорсько-СБУшну шістку. Суддя (хоча соромно називати його цим словом ) Волік настільки нахабно і цинічно демонстрував повну зневагу до Конституції, до законів, до політв'язнів, чиїм катом йому судилося стати, що можна з впевненістю говорити про абсолютну формальність подальшого судового розгляду справи.

Спочатку Волік вирішив познайомитись зі своїми "жертвами" ближче та довго розпитував їх, як кого звуть, де хто живе та працює, чи має жінок та дітей. Настрій в підсудних був оптимістичний. Суд був схожий на свято. В'язні щиро раділи зустрічі, хоча б навіть очами, з близькими і друзями, яких не бачили 7 місяців і без міри жартували, пропонували Воліку ближче познайомитись з їхніми дружинами. Володимир Павлюк висловив здивування, чого його тримають у в'язниці, адже він людина лагідна і поступається місцем у громадському транспорті. А взагалі він заявив, що в односторонньому порядку відмовився від українського громадянства, бо не бажає бути громадянином тоталітарної держави на чолі з Кучмою.

Підсудний Зайченко серед іншого повідомив суд, що слідчий СБУ Рижак сфальсифікував матеріали справи. Бойко поставив вимогу відставки генпрокурора Потебенька, а також повідомив, що слідчий СБУ Ткаченко намовляв його подати неправдиві свідчення проти лідерів опозиції Онопенка, Матвієнка та Шишкіна.

Потім промову, передбачену ст. 240 КПК, виголосив прокурор Кузовкін. Ніхто, звичайно, не чекав від нього нічого екстраординарного, але й настільки слабкого виступу ніхто не сподівався. Цей лицемір на повному серйозі заявив, що органами попереднього слідства було дотримано всіх без винятку вимог КПК і тому немає ніяких перешкод для того, щоб суд встановив істину по справі; що справа дійсно підсудна Старокиївському місцевому суду; підстав для її закриття немає; обвинувальний висновок складено правильно; немає підстав для зміни запобіжного заходу; не було порушено нічийого права на захист; немає підстав для кваліфікації дій обвинувачених за іншою статтею, а тому попросив призначити справу до судового розгляду.

В'язні вимагали дати відвід прокурору. Нарешті слово взяла адвокат Тетяна Монтян. "Пан прокурор зарекомендував себе, як людина абсолютно некомпетентна. Наприклад, він наголосив, що суд має встановити об'єктивну істину. Проте, згідно закону, суд не встановлює істину (це в компетенції Бога), суд розв'язує суперечки. Однак я проти відводу такому некомпетентному прокурору - він нас задовольняє набагато більше, ніж професіонал." Зал вибухнув оплесками, а прокурор зніяковіло промовчав.

Обвинувачені вимагали зміни міри запобіжного заходу, позаяк взяття під варту проходило з порушенням закону. Руслана Зайченко було затримано на порозі офісу УРП, коли він давав прес-конференцію в 50 метрах від центрального офісу СБУ, однак в матеріалах слідства значиться, що він переховувався від СБУ. Миколу Ляховича забрали з лікарні відразу ж по серйозній операції, куди він потрапив після катувань в Московському РУВС. В матеріалах слідства звичайно також проходить, що він переховувався від правоохоронців. Підполковник СБУ Платонов шантажував Ляховича тим, що буде вбито його рідного брата Григорія. Більшу частину обвинувачених перевезли в СІЗО СБУ відразу з камер райвідділів, однак виявляється і вони переховувались від слідства. Бо за свідченнями конвою, під час транспортування у в'язницю затримані їм клялися, що при першій же можливості вони повтікають за кордон.

Сергій Гальчик наголосив, що в СІЗО СБУ порушується право обвинувачених на захист. Приміщення, де вони спілкуються з адвокатом, не лише прослуховуються адміністрацією ізолятору, але ведеться відео та аудіо запис.

Політв'язні також вимагали притягнення до суду, тих працівників міліції, які їх катували вночі з 9 на 10 березня, зокрема в Московському райвідділі.

Микола Ляхович повідомив суду, що його вирок доведеться вішати на хрест на цвинтарі, адже, після того, як його забрали у в'язницю зразу після операції, жодної медичної допомоги йому не надали. Всіх присутніх здивував 18 літній Денис Андрусенко, цьому чорнявому невисокому хлопцю, з неповної сім'ї на вигляд важко дати більше 14 років, а його звинувачують в організації масових заворушень. Це тоді, коли в демонстраціях 9 березня брало участь десятки відомих людей, зокрема депутатів, і їх виявляється організував на безчинства хлопчина з невеличкого містечка Золотоноші, який вперше приїхав у Київ.

Захисники заявили, що попередній розгляд взагалі не може відбуватись, бо, згідно КПК, повинне обговорюватись питання про те, чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог закону, в той час як ніякого обвинувального висновку ані обвинувачені, ані адвокати і в очі не бачили, а тому наполягали на зупиненні провадження у справі, зміні запобіжного заходу тим звинуваченим, що знаходяться під вартою, та зобов'язанні прокуратури визначитись, за якими саме статтями нового кримінального кодексу вони збираються обвинувачувати політв'язнів.

Кузовкін підскочив з місця і сказав, що клопотання захисту безпідставні, а обвинувальний висновок, виявляється, "згідно діючого законодавства" має бути вручений за три дні до розгляду справи по суті.

Захист вже не зміг спростувати цю супердебільну заяву, бо суддя Іван Волік швиденько оголосив перерву та змився в нарадчу кімнату. За свідченнями багатьох присутніх в той день в суді, знаходився він там далеко не на самоті і до того ж безупинно розмовляв по телефону (не треба бути генієм здогадливості, щоб зрозуміти, з ким саме). Весь цей час його обробляли представники СБУ.

А в'язні через відкрите вікно слухали пісні, які на їх честь під акомпанемент гітари співав натовп прихильників.

Через якихось три години, коли вже всі, навіть менти, до нестями стомилися від чекання, приблизно о 16 годині Волік нарешті з'явився і оголосив свою "геніальну" постанову. Згідно цього юридичного шедевру, порушення, яких припустилися органи попереднього слідства, настільки незначні, що вони ніяк не можуть перешкодити розгляду справи, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний абсолютно вірно, бо ж треба якось запобігти намаганням ув'язнених уникнути суду, а крім того, вони ... звинувачуються у злочині, за який передбачене покарання на строк більше трьох років!!! Ти ба, який цей Волік провидець - статті 71 старого КК більше не існує, нового звинувачення ще не висунуто, а він, виявляється, вже наперед знає(!!!), що воно буде тяжким! Про такі дрібнички, як Європейська Конвенція з прав людини, яка "цілком таємно" діє в Україні аж з 1997 року, та рішення Європейського суду, який прямо забороняє ув'язнювати соціально безпечних людей на підставі самої лише підозри їх навіть у найтяжчому злочині, зайве навіть згадувати!

Постанову, яку він виніс, колишній Генпрокурор України Віктор Шишкін назвав "юридичним дикунством, неподобством та беззаконням" та висловив впевненість, що вона стане однією з найкращих ілюстрацій до висновку Ради Європи про те, що судова влада в Україні ще "не відбулася".

Пізніше з'ясувалося, що безмозкий Кузовкін діяв не сам, а, як то кажуть, "токмо по воле пославшего его" заступника Генерального Прокурора України, прокурора міста Києва Юрія Гайсинського. Те, що останній заявив сьогодні на брифінгу в Генпрокуратурі, викликало шок серед юридичної громадськості - виявляється, "щоб з'ясувати, чи підпадають дії звинувачених членів УНА -УНСО під дію нових статей Кримінального кодексу, необхідно ... провести судове слідство"!!! Ну, це просто супер - провести за півроку трошки судового слідства, щоб потім з'ясувати, що ні під які статті дії в'язнів не підпадають!!! Віктор Шишкін з цього приводу заявив:"Заява Гайсинського - це беззаперечний маразм. Мені просто соромно за нього, і я дуже шкодую, що свого часу не домігся звільнення його з посади мого заступника. Він просто ганьбить прокуратуру." За поясненнями колишнього Генпрокурора, українське кримінально-процесуальне право передбачає, що збір доказів та їх представлення суду покладається на органи досудового слідства. Виходячи з принципу диспозитивності, суд нічого не повинен встановлювати - він повинен СУДИТИ, хто правий - обвинувачення чи захист. Натомість, Гайсинський запропонував "нове віяння" - покласти на суд не тільки слідство, а й обвинувачення.

Тобто, у підсумку ми маємо: 16 голодуючих політв'язнів, які не мають уявлення, в чому їх звинувачують і які напевне до 29 жовтня опиняться в реанімації; прокуратуру, яка вперто не бажає звинувачувати, але наполягає на тому, щоб звинувачені покинули в'язницю виключно вперед ногами; суддю, який чхати хотів навіть на найформальніші вимоги закону, готовий тримати людей за гратами за таємничим звинуваченням, стосовно якого він заздалегідь переконаний, що воно "потягне" більше ніж на 3 роки ув'язнення...Негусто!

Р.S. Обвинувальні висновки по ч.2 ст.71 КК України (1960 року) суддя почав роздавати негайно після оголошення своєї постанови...


29 жовтня буде розглянуто справу стосовно подій 9 березня

З постанови судді І.Волика зрозуміло, що слова "гаранта" "сиділи і будуть сидіти" (с) це не припущення, а наказ "прямої дії". Спостерігаємо наступне:

1. Справу класифіковано як "масові безпорядки", тобто по статті з старого Кримінального Кодексу,
у закритті її в такому вигляді було відмовлено. Хоча, як зазначили адвокати під час судового засідання, у діях обвинувачених відсутній склад злочину, за який передбачено відповідальність у новому Кримінальному кодексі.

2. Відмовлено у клопотанні адвокатів про зміну запобіжного заходу.

3. Суддя не взяв до уваги зауваження адвокатів та самих обвинувачених на численні порушення Кримінально-процесуального законодавства, що були зроблені правоохоронними органами під час попереднього слідства.

4. З повідомлень, які були і на цьому сайті відомо що КДБ(вибачте), СБУ почало обробку членів УНА-УНСО які знаходяться на свободі, з ціллю перешкодити їм підтримати своїх товаришів.

5. Згадаємо провокації проти УНСО, що відбувалися зразу після терористичних актів в Америці, і намагання прив'язати УНСОвців до терористів з угруповань Бін Ладена.

6. Влада робить все, щоб процес був закритим, і щоб якнайменше людей отримали інформацію про його хід-саме тому сьогодні не було допущено журналістів.


Прогнозуємо, що влада буде робити все можливе, щоб знищити УНСО. Вірогідні також спроби розколоти організацію зсередини. Можливо саме цей судовий процес може стати поворотним кроком в розвитку нашої держави:

Якщо за один зламаний палець ноги, один зламаний палець руки, обкиданий яйцями фасад МВД і зламаний паркан красною ціною в 500 гривень хлопців буде посаджено за грати, можна буде константувати що в країні почався повний гандурас, зі своїм диктатором і його вірними хуйвеньбінами...

Київ
Прес-центр УНА-УНСО