Зворотнiй бiк реформацiї
Решка чи рештка?

Пункт 1. Курс на пiдвищення


Площа на свята волає гаслами: “Пiдiймемо економiку!”, “...Соцiальний рiвень населення!”, “...Рiвень держбюджету!”, “...Розвиток промисловостсi!”... I нехай розчаруються всi тi, хто вважає, що мiська влада нiчого у напрямку цього “пiдняття” не робить. Ще й як робить! От, наприклад, за останнi рокiв два кiлькiсть так званих “курсiв пiдвищення квалiфiкацiї” зросла просто до катастрофiчних розмiрiв. Пiдприємiцi, держслужбовцi, студенти, школярi, пенсiонери, домогосподарки, освiтяни, медики, недовченi працiвники державних пiдприємств; комп’ютернi, в’язання й шиття, iноземних мов, кiнологiв, етнологiв, iсторикiв, математикiв, анонiмних алкоголiкiв i т.д. можна вибирати собi курси на будь-який смак i розсуд, виписуючи їхнi координати з оголошень на стовпах зупинок, телефонних довiдникiв, записникiв знайомих... Та тепер жодний поважаючий себе українець просто не уявляє свого життя без вiдвiдування курсiв. А що ж економiка, соцiальний рiвень, рiвень держбюджету? А вони пiдiймаються за рахунок вiдвiдувачiв державних курсiв, особливо останнiй. За рахунок вiдвiдувачiв курсiв пiдвищення квалiфiкацiї молодих пiдприємцiв пiдiймається соцiальний рiвень освiтян, а економiка... Про неї далi...

Пункт 2. Куди тебе кличе подорож?


Якщи ви — фан “Чернiгiвського” пива, ласкаво просимо в наш край партизанської слави й прославленого напою. Перефразовуючи слоган вiдомого в наших краях “ХIТ-FM”, не те мiсто назвали Броварами. Бо ця галузь майже не єдина, що добре розвивається в нашiй областi. А область наша, до речi — справжнiй скарб для туристiв. Мала б бути такою собi туристичною Меккою. Ан нi. Не приваблюють вибагливих закордонцiв нашi смiтники. I нашi готелi без гарячої води й належних побутових зручностей, i нашi архiтектурно-iсторичнi пам’ятки (всього їх у нас 610, 200 — всесвiтньо вiдомi, 5 збереглося з домонгольсьского перiоду!), i нашi нацiональнi страви не першої (пам’ятаєте у Булгакова?) свiжостi. Всього лише 56 iноземцiв подорож покликала цього року на територiю заповiдного Чернiгiвського краю. Але ж, стiльки грошей тiче повз наш бюджет!!! Треба щось робити, товаришi. А що, не робимо? Ще й як робимо! Готелi реконструктуємо, воду грiємо (для кави), смiтники огорожуємо зеленим парканом, i навiть смiтнички поставили (зараз iде справжня вiйна за право зватися їхнiми власниками). А ще скоро центральна частина обласного центру перетвориться на європлощу. Принаймнi, так обiцяють мiсцевi чиновники. А поки що чимала площа навкруг iсторичного факультету ЧДПУ перетворена на поле бойових дiй, i лише “матюкаються” студенти й iншi перехожi. Коли “будiвництво” буде завершене, не знає нiхто, “стрiлки переводяться” автоматично i головування цiєю процедурою передається, мов “титул” програвшого в “дурня”.

Пункт 3. Як мамонти?


А попереду — зима. Довга. Холодна. Голодна. Весело? Мабуть, аби дуже вже не веселилося населення Чернiгiвщини, майже щодня в облдержадмiнiстрацiї, в численних прес-клубах, на засiданнях “круглих” i квадратних столiв розглядається тема тепло-водопостачання в зимовий перiод. I майже кожного дня з’являються на шпальтах мiсцевих газет i в обласному ефiрi все страшнiшi, все бiльшi цифри заборгованостi населення за тепло, газ, воду... I живуть сiверяни з постiйним вiдчуттям холоду, голоду, й провини за неоплаченi комунальнi послуги й несплаченi податки. А з тих пiр, як пiдняли рiвень мiнiмальної зарплати в груднi ц.р., тарифи ростуть, мов на дрiжжах, а зарплата видається все рiдше. I робочi мiсця зникають, як фата моргана сучасностi. I зникають разом з ними чернiгiвцi зi своєї iсторичної батькiвщини. В основному — їдуть до столицi — шукати роботи, або в село, обробляти городи. На 1 сiчня 2001 року на територiї областi мешкало 1 276 400 осiб, а на 1 липня 2001 року — 1 258 900 осiб. Ось i тенденцiя — за пiвроку “зникло” 8,7 тисяч мешканцiв областi. Виїхали, чи вимерли?

Пункт 4. Культурно-пiдсумковий.


А їдуть до нас лише абiтурiєнти. Та iнколи “зiрки” естради. Першi — на кiлька рокiв, другi — на кiлька годин. Навчальних закладiв у нас, слава Богу, не бракує. А от “культурницьких установ” — звиняйте, чого нема, того недосить. Та й тi, що є потребуть не просто реконструкцiї, а значної перебудови. Наприклад драмтеатр. Кiлька рокiв у цьому примiщеннi посезонно триває ремонт, та нi зовнi нi з середини його не помiтно. Зате помiтнi постатi, котрi нiбито всiєю тою реконструкцiєю займаються. Вони ж розголошують кiлькiсть (i немалу) витрат, що “вбехали” її в ремонт театру. Фiлармонiйний центр зовнi виглядає, мов вiдстояна в боях фортеця. Молодiжний театр, дитячу художню школу та музичне училище варто хоча б пофарбувати. А загальноосвiтнi школи, бiблiотеки!!! Взимку температура повiтря там на 5-7 градусiв вища нiж на вулицi, стеля сиплеться просто дiтям на голову, бракує пiдручникiв, методичок, зошитiв, комп’ютерiв...
А ми тут ми живемо, i маємо жити тут, бо хтось таки має ж нести хрест. Ми можемо жити добре. Але ми не навченi так жити, не звикли, не вмiємо, не можемо. А чи хочемо? Люди недобрi, тому що голоднi, люди злi, бо так написано в Конституцiї, а правда життя в тому, що вiд неї нiкуди не дiнешся.

Олена ПОТОЦЬКА.